Ірена Ігорівна Карпа - Baby travel. Подорожі з дітьми, або Як не стати куркою

Якось одного ранку збирала її до садка. Зітхнувши, спробувала зробити дитині на голові щось штибу цивільного проділу, як у так званих чемних дівчаток. Кора тут же вирвалася, підбігла до дзеркала і кількома впевненими жестами повернула собі лук імені Ейнштейна, кудлатий і різносторонній.

– Нашо?! – сплеснула руками я. – Та ж було красиво!

– Не хоцу касиво! – блимнула вогняними очицями мала. – Хоцу бути Коя!

Чорт. Здається, діти таки й справді вирішили, що «Ти мама-квочка!» Бо ходить Кая й приспівує:

– У моєї мами йуки два кйила…

А Кора це все ще й фінальним компліманом добиває:

– Ти така гайна, мама, як бойщик!

Естети, блін. Он що українська кров із людьми робить. Втім, відчуття смаку може й справді бути вродженим. Дивлячись музичні канали, Кора залюбки слухає рок і хіп-хоп, спостерігає яскраві картинки під час показу західних поп-хітів, і тільки коли видирається на екран щось низькопробне російськомовне, у паніці вимагає ввімкнути «щось інше».

Я чесно не тренувала в них цього умовного рефлексу вирізняння гівна й не-гівна. Не думаю, що до виховання смаку спричинився контент їх айпадів (діти з-поміж усього лаунджу і світової класики завжди самостійно вибирали Мериліна Менсона чи олдскульних «Бісті Бойз»). Чи наші ранні візити в музеї Пікассо чи Далі, хоч вони й розглядали картини достатньо довго, як для свого ніжного віку й свідомості. Може, вони якось інтуїтивно відчувають вібрації близьких їм дорослих – а в нашому оточенні наче всі адеквати. Але ж рідко буває щось приємніше за те, коли бачиш свою дитину зненацька враженою гірською панорамою чи вогнями старого європейського міста. Коли не за твоєю підказкою, мовляв, що зараз всі по команді милуємося, а сама для себе ця зовсім нова гостя нашого світу вирішує: «Краса…»

Ч.

Чужі діти і чайлд-френдлінес

Якось у нас в Яремчі були в гостях Ілона з Терезою. Ілона – мама, Тереза – доця віку Кори. Крім них, іще була мама Аня з Луцька зі своїми двома дітьми. От якось і почулося відчайдушне багатоголосся з далини.

– Мама! Ма-а-ама!!! Ма-а-ама!!!

Я, в принципі, вирізняла верески моїх дітей з-поміж інших, але вони напровсяк уточнили:

– Мама Кайпа!!!

Бо так от поважно, через прізвище, вони мене й називають. Ну або повністю, коли у нас менш формальні відносини: «Ти мама Ієна Кайпа…»

Чужі діти, якщо вони не якісь винятково притомні діти дорогих серцю людей, як-от для мене Тереза в Ілони, страшно бісять вас (доки не заводите власних). Надто під час подорожі літаком, з якого вийти, як відомо, можна або під час законної посадки, або під час розгерметизації салону, якщо не прищепитися вчасно паском безпеки. Останнього ти щиро бажаєш батькам чужих дітей, якщо діти репетують, а батьки знаходяться в злочинній бездіяльності. Принаймні так тобі видається.

Відтак минає час, і він же з тебе жорстоко глузує: тепер на місці батьків чужих для когось дітей опинився ти сам. І діти твої репетують так, що ти вже й сам ладен витиснути скло, висмикнути шнур, аби лише подітися кудись подалі від цієї ганьби. Ти, звісно, читав усі поради хитромудрих експертів щодо того, що немовлятам під час зльоту та посадки слід давати пити воду чи суміш, бо ж хапати себе за носа й надувати вуха вони ще не навчилися. Однак усі твої старання змусити бідолашних ковтати минають даремно. Не хочеться їм ні ковтати, ні гратися, ні дивитися у вікно, ні навіть ламати дорожезний наногаджет. А хочеться кричати від розпачу, і спробуй-но сказати, що у твоєму дорослому житті все інколи не відбувається достеменно так само.

Якщо ж деколи вдається чудом поподорожувати без своїх дітей і заплачуть діти чужі, ти просто їх обожнюєш – ура, це не мене, не мене зараз ненавидить увесь пасажирський салон! Дякую вам, мої ізбавітелі! Отож. Не можеш змінити ситуацію, різко змінюй своє до неї ставлення.

З приводу ж чайлд-френдлінес – рівня дружнього ставлення до дітей – то в різних країнах і в різних культурах він щоразу інший. Якщо в Іспанії дитину просто засипають лавиною захвату випадкові перехожі – і чим менша вона, тим більше, – то у Франції все значно стриманіше.

Пам’ятаю, як зніяковіли Кора з Каєю, так звиклі до цих всіх вуличних «guapa, preciosa, linda!» від перехожих бабусьок-метеликів, коли в кав’ярні фундації Міро підбігли до столика з французькою парочкою. Отримали ввічливу, але доволі прохолодну посмішку, ледь не одну на двох. Мовляв, діти, це добре, що ви є, але ми тут вобше-то каву попиваємо і про мистецтво говоримо. Слава Богу, поряд був столик із галасливою компанією каталанських підлітків – загребли моїх кіз до себе з руками й ногами і не могли натішитися. Причому і хлопці, і дівчата відкрито мімімішкають із малюками. У нас такого уявити просто неможливо.

Але з трохи старшими дітьми, як-от коли їм по два і по три з половиною, вже все трохи по-іншому. Принаймні мене дуже вразило те, що в метро їм сімейство зі здорової мамаші, батька, сина-бицюгана й доньки і не подумало вступити місця. І мої праведно-гнівні погляди нічим не зарадили. І це не була справа в хамстві цих окремих людей, це просто отак прийнято – ніхто свою сраку для слабшого не попхає. Не вчать їх такого у школі, видно.

В Індію особливо переляканим мамусям і так вже пертися не слід через низку інших чинників штибу «брудно» чи «нецивілізовано». А тут ще й оця дика традиційна любов місцевих до маленьких дітей. Причому як іноземних, так і своїх. Побачать десь малюка – одразу хвать його на руки. І або прямо так, зі звуком чмокання характерним, у щоки й носа цілувати заходяться, або, у стриманішому варіанті, щипають за щічку і цілують відтак собі складені пальці. Так, наче щось із тієї щічки взяли і з’їли.

Спершу ви, звісно, інстинктивно смикаєтеся – якісь волохаті дядьки хапають вашу кровиночку і майже біжать із нею світ за очі, а потім бачите, що дитятко це анітрішечки не бентежить, і попускаєтеся самі. Я під кінець із цієї милої традиції навіть користь видобувати почала. Ану, казала, донесіть-но мені їх, шановний, он аж до того ресторанчику вгору по сходах, і ні, я не хочу заміж, і так, Україна – це Європа, хоча, ймовірно, ще не зовсім така, як ви собі ту Європу уявляєте, тому в сенсі перспективного шлюбу вам ліпше звернутися до